Канабис марихуана даркнет сайт Мамадыш

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Я хз, зачем ты просишь меня такую ху*ню писать, но ок, посмотрим, что получится... Так вот, парниша, я сделал прошлым вечером бомбическую закладку и решил отдуплиться в большом стиле. Заорал мояшкина, что тоже готова помахать бульбулятором, и мы с нею прокатились в каршеринге. Идем по улицам, а я совсем уже отжигаю. Взяли мы какого-то сасного парня с улитки, который оказался студентом и согласился прокатиться с нами. Вот я тебе и жиза, бро! Но это только начало. Я закричал "наркоту подавай!" и парень, понял намек и достал свои шишки марихуаны. Я схватил их, потянул в глотку, а мояшкина тоже нашла свою партию. И тут началась трешовая езда. Мы как пушка вылетели на дорогу и оторвались по полной. Машинка превратилась в наш личный космический корабль, а дорога стала бесконечной трассой нирваны. Ветер на лицо, бомбежка в ушах, и мы просто летали. Я смотрю в окно и вижу, как слева и справа мелькают крыши зданий. Просто кайф! Мы во всю отдупливаемся и чувствуем себя настоящими ковбоями. Кто бы мог подумать, что наркотики могут добавить такого кайфа к обычной езде!.. Я чувствую, что на меня набрасывается какая-то крипота. Машина начинает подхрипывать и визжать, как старая совковая ведро. Я в панике кричу на парня, чтоб он остановился, но он не слышит меня. Вот она, жиза, сволочь! Но нам итак фиолетово, мы все равно уже полные отдупняки. Машина останавливается около обрыва, и я понимаю, что у нас сейчас будет незабываемый адреналин. Все как в фильме - разгон, визг шин, и мы катимся вниз, в пропасть. Блять, думаю, все теперь пиздец! Но вот чудо! Машина помимо моих ожиданий вылетает на другой стороне обрыва и приземляется на колеса. Мы офигеваем, но в тоже время прыгаем от радости. Какого хуя, какого хуя, но мы живы! Отойдя от первого шока, мы просто валяемся на земле и ржем, как безумные. Это был настоящий экстаз, настоящий оргазм адреналина. Вот такая вот жиза, бро. Наверное, нам повезло, или может быть это просто судьба. Мы возвращаемся в машину и продолжаем нашу трешовую поездку по городу. Но в этот раз уже более аккуратно. Они могут добавить кайфа, но и привести к жутким последствиям. Я больше не буду так безрассудно рисковать и ставить под угрозу свою жизнь и жизнь других. Итак, парниша, дело сделано, а рассказ закончен. Осторожнее с этим говном, оно может стоить тебе не только здоровья, но и жизни. Жизнь - это прекрасное приключение, но не стоит мести себя чертовым наркотикам.